Журнал Влада Кабасіна

Дзвінок, Путін знімає слухавку.
— Гальо, пане президенте, ту Місько зі Станіславова. Телефоную, жеби вам вповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо.
— Харашо Міша, это действительно важная новость. А большая у вас армия?
— Ну, зара… Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту в преферанс грали. То нас разом вісім.
— Должен сказать тебе, Миша, что у меня в армии 100 тисяч людей, которые только ждут моего приказа.
— Холєра, я зара вам віддзвоню.

За якийсь час…
— Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано. До нас приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи.
— Должен сказать тебе, Миша, что со времени нашего последнего разговора я увеличил армию до 200 тисяч человек.
— Най го холєра вхопе! Я ще зателефоную.

За якийсь час…
— Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся вицофати з тої войни.
— Неужели? Очень жаль. А почему это вы вдруг передумали?
— Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили, і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 200 тисяч плєнних.

Олексій Волохов (aka ProTurbo), коли я йому задавав питання щодо якоїсь фічі у MacOS X, обов’язково розповідав мені ще і про книжку, яку пише. Книжка планувалася не як підручник, а як легка для читання і розуміння оповідь про цю чудову операційну систему.
Книжки самої ще не бачив, але став за нею у чергу. :-)

Цікаву тему туалетів у старих містах використовують у Санкт-Петербурзі (Росія). Отакі от “ЛАЗ”и спецпризначення. По-моєму це не геніально, але дуже добре. Єдина річ – якщо вчора туалет стояв, то нема ніякого шансу, що він стоїть там і зараз. А якщо на нього невимовно розраховуєш?

Коротенька телефонна розмова журналістки “Рен-ТВ” і Романа Абрамовича з приводу його розлучення. Буде наука.

Ходив оце інтернетом і зайшов на сайт одного хлопця, що зняв дуже оптимістичний фоторепортаж з першотравневої демонстрації у Москві. Так-так, я розумію, що ходити колонами на свято – то якось… Але все одно, молодь шла з такими плакатами, що і невідомо, до чого тут першотравень.
Ну а як-же! :-) Бо отой ребус я почав розгадував, але спіткнувся на знаку питання, і пішов далі, поки відповідь не прочитав у коментарях: “В-о-н-you-чая пі-пі-ська носорога”. Отак от. Поряд з добропорядним призивом “Будь ласка, не вбивайте Кенні!” :-)

Фестиваль видеопоезії “Зря”.
В. Горохов (65 кг). Все класно.
© “Крододіл”

BBC приїхали знімати передачу “Any questions?”¹ до Донецька… Вона відбулася вчора, і з цього приводу вже є стаття. Там живуть такі самі люди, як і ми. Просто їх турбують трохи інші речі. Мені не сподобалась назва статті, бо “Ми” то дуже крикливо і якось дуже… Нібито він мав на увазі усіх, навіть мене. І приземлено “до плінтуса” до такого ступеня, що і сама стаття – щось неймовірно заплутане. Хто там був², що там сталося, кореспондент так і не пояснив. Ні, він трошки розповів про загальні почуття і проблеми, але то зрозуміло із його спілкування з якоюсь тіткою в маршрутці, а не з опису самого шоу.

(ще…)

1. В українській редакціі – “Коло запитань“ (↩)
2. Він, звісно, назвав прізвища, але тим самим не пояснив, а навпаки – заплутав остаточно (↩)

Le Monde Diplomatique – газета, що виходить у 20 країнах на 30 мовах і має півтора мільйона читачів. Німецькі дизайнери з “SpiekermannPartners” розробили новий вигляд видання. Дуже по-німецьки, бо толково – то не то слово. У такому вигляді, мабуть, навіть “Бульвар” можна було-б читати. Хоча у цьому випадку німцям, щось мені так здається, було-б соромно.

Мої любі друзі інколи присилають мені усілякі “листи щастя”. Я спочатку доброчинно їх відразу викидав у корзину, бо помічати таку пошту, як спам – то якось некоректно по відношенню до друзів. Ні, вони ніколи не присилали мені усіляке барахло про гроші, чи виграші. Вони слали мені добрі листи – щоб щастя було. І, якось, нещодавно під завал роботи, близька подруга присилає листа від Далай Лами. І найшло…

(ще…)

Щось сьогодні ніч під знаком Woofer-а… :-) Так вийшло. Відпочивав від роботи – почав читати, перейшов на сайт, зрозумів, що дядько з Києва, взяв гарного лінка, почитав його друзів. І оце у коментарях до однієї притчі побачив іншу. До цього-ж добавив його блоґа до правої колонки свого… Бо після такого…

Мастера спросили, испытывал ли он когда-нибудь разочарование оттого, что его усилия приносят меньше плодов, чем ему хотелось бы. В ответ Мастер рассказал историю об улитке, которая начала взбираться по вишневому дереву холодным, ветреным днём запоздалой весны.
Воробьи на соседнем дереве от души потешались, глядя на неё. Затем одни из них подлетел к ней и спросил:
— Эй, ты, разве не видишь — на этом дереве нет вишен?
Не прерывая своего пути, малютка ответила:
— Будут, когда я туда доберусь.

Так що, прошу любити та жалувати. Тепер, ще і познайомитись не пагано-б було. Бо гарна людина.