Журнал Влада Кабасіна

Є таке правило – не подобається, так іди геть. Добре. Піду звідти, або звідти. Що залишиться? Нічого. Геть нічого. Туди, звідки я пішов прийде інший. І що побачить? Купу компосту. Якщо вдасться, нариє черв’яків для риболовлі. А якщо ні, то мимоволі сам стане частиною тієї купи.
Як кажуть, ніколи не сперечайся з дурнем, бо люди не побачать між вами різниці. Але я чомусь невгамовно сперечаюся. І невіть нещодавне відкриття того, що у мережі є блоґ українського священника прот. Євгена Заплетнюка, не дає спокою і радощів. Бо щось неетичне є у тій суперечці. Опонент якийсь не зрозумілий. Хотів зробити блоґ про етику, але-ж то неможливо. Нема таких повноважень – вести розмову про питання етики, коли сам не впевнений, що все буде по-доброму, без насилля та навмисних, чи ненавмисних закидів.
Я впевнений, що опонентові не вистачає життєвого досвіду, і не взмозі це йому пояснити. На вулиці-б, можливо кинув напризволяще, але на гарному блозі – не можу, хай йому грець.