Журнал Влада Кабасіна

И в память про этого замечательного друга – десктоп, который украшал мой компьютер достаточно долго.
(ще…)

Рік тому пішов з життя добрий друг Павло Корх. Минув рік та один день, як я написав замітку під впливом його чудового акваріуму. Тоді я порівняв добре продуману організацію фірми з великою, як для помешкання, та самодостатньою екосистемою.
Сьогодні мені знову сумно, бо календар нагадав мені про нього. І так буде завжди.
Світла пам’ять тобі, Пашо.

Завтра в головного редактора цього журналу буде 35 літрів пива вдома для гостей. Звичайно, вони обмінюються на увагу, а не просто так. Але пиво свіженьке та смачне.

Не любив багатих все життя до трясці,
С дитинства здавались мені у масці,
І звідки звалилось на них багатство,
В результаті якого такого гадства?

Жив один з них у нас в під’їзді,
На козирній тачці, падлюка, їздив,
Не можна сказати, що його любили,
І дяка Богу, в вівторок прибили.

Якщо чесно – не жаль мені гада,
Тому що, блядь, красти не нада,
А як воруєш – то будь скромнішим
І не вважай себе розумнішим.

Але не буду брехати всім і кожному,
Що сам не хтів я стати заможним,
І хоча з грошима повна лажа,
Я буду багатим і дуже даже.

А нащо, спитаєш, мені оті бабки?
Щоб кролячу ту не носити шапку,
Щоб бабі шубу купити з норки,
І щоби хата була в Нью-Йорку.

Щоб по нових барах мотатись на ніч,
Щоб сусіди вклонялися, як побачать,
Щоб в такому-же їздити автомобілі,
Щоб в такий-же вівторок мене прибили.

© невідомого. Переклад – мій.

“Я завжди знала, що саме так и скінчиться” – найкраще підходить до цієї шаленої російської вдачі. Дуже гарно сказала Лоліта, що народилася у славнозвісному Мукачеві, а потім мешкала у Києві. Краще і не скажеш.

Ісландія…
Хороша, мабуть, країна. Свіже повітря. Мало людей. Я крім Бьорк Гудмундсдоттір (Björk Guðmundsdóttir) нікого звідти і не знаю. А її ім’я заставляю сказати, коли є підозра, що людина після вживання алкоголю не зможе вимовити власну адресу таксистові.
Ну так от. Виявляється, що там є фірма “Вік Прьонсдоттір” (”Vik Prjónsdóttir”), що виробляє гарні шапки. Теплі. І навіть знаю, кому така шапка буде до вподоби. На день народження.
Та він і сам про це знає. Як виявилось.

Є таке правило – не подобається, так іди геть. Добре. Піду звідти, або звідти. Що залишиться? Нічого. Геть нічого. Туди, звідки я пішов прийде інший. І що побачить? Купу компосту. Якщо вдасться, нариє черв’яків для риболовлі. А якщо ні, то мимоволі сам стане частиною тієї купи.
Як кажуть, ніколи не сперечайся з дурнем, бо люди не побачать між вами різниці. Але я чомусь невгамовно сперечаюся. І невіть нещодавне відкриття того, що у мережі є блоґ українського священника прот. Євгена Заплетнюка, не дає спокою і радощів. Бо щось неетичне є у тій суперечці. Опонент якийсь не зрозумілий. Хотів зробити блоґ про етику, але-ж то неможливо. Нема таких повноважень – вести розмову про питання етики, коли сам не впевнений, що все буде по-доброму, без насилля та навмисних, чи ненавмисних закидів.
Я впевнений, що опонентові не вистачає життєвого досвіду, і не взмозі це йому пояснити. На вулиці-б, можливо кинув напризволяще, але на гарному блозі – не можу, хай йому грець.

Ксюша Собчак та Оксана Робскі написали книжку. Звісно, основне гасло – “ви нам заздрите”. Є чому заздрити… Не в кожної дівчини батько – відомий демократ, і не в кожної – що не “папа”, то міліардер. Не думаю, що вони геть дурні. Ні. Просто то особи зі здоровим цинізмом. А як казав Остап Бендер – “побільше цинізму, людям то до вподоби”.
Гадаю, для розваги треба прочести.

Обкладинка, до речі – повністю бездарна.

Другий день відпочиваю у проміжках між працею на сайті “Самого неполіткоректного сайту рунету“. Ну і позарився на колючу назву однієї статті.
Дуже рекомендую прочитати, бо мені, наприклад, подобаються версії історії, які відмінні від загальновідомих.
Не для того, щоб нерви за тонкі струни посмикати, а щоб розум не стояв на одному місці. Бо всі чудово знають, що інформація, хоча і вічна, але дуже залежить від тих особистостей, що її несе у маси. І коли це альтернативна версія інформації про сусіда, що розробив правдоподобну історію для дружини, якій не дуже потрібно знати у шахи він грає, чи горілку п’є – то одне діло. Хоча і повчальне. А коли то техногенну катастрофу ставлять законно до гори дригом, чи наслідки дій великих персон також законно ставлять однобокою правдою перед суспільством – то теж саме. Але вже для всіх.

У кожної дії є дві сторони – добра і пагана, правда – вона не посередині. Вона у тому, хто цю інформацію обробляє власними мізками.

Ото дописав огляд, та і само по собі напросився висновок, що може підійти і до реклами і до маркетингу і до PR. Я у приятеля побачив нове придбання, тому назва виникла сама по собі. Система акваріуму.
Виликі акваріуми легші у використанні. Там дуже багато праці на самому початку, але потім він живе своїм власним життям – потрібно тільки харчувати великих мешканців малої екосистеми, і підтримувати важливу для життєдіяльності температуру. Якщо ви вважаєте, що людина чимось відрізняється від риби у цьому плані – ви помиляєтесь, зрозуміти це дуже просто.
Щастя – воно дуже просте. Потрібно, аби ніхто не заважав. Риба не розмножується, якщо їй замало місця, чи температура інакша, чи їжі не вистачає. Якщо не вистачає кисню – вона прибере з поверхні. Людина нещаслива, коли їй замало місця, нема темпераменту достойного у суспільстві або вона без грошей. Коли не вистачає самоповаги – вона щось підхопить з поверхні.
А власник акваріуму? Цікава річ – купа відповідальності і сумнівна насолода. Що з того, що придурок-рак застряг під оздобленням? Геть нічого, бо як помре – є кому з’їсти. Вилізе сам, що найшвидше, і тоді не буде потреби купувати нового.
Отак і компанії – неналагоджені екосистеми, де дуже приємно для власного снобізму купити мале, насаджати риб якнайбільше, і постійно жалкувати, що не купив рака. Тому кожного місяця пересаджувати, викидати загиблих та чистити скло. І купувати нових.
Розмір акваріуму геть нічого тут не означає, як і розмір підприємства. Означає ефективність його існування, і власні потреби. Або чистити скло, або споглядати за іншим світом і годувати його. Потрібно тільки створити атмосферу. Все інше створять чи самі мешканці, чи присутні оглядачі.