Журнал Влада Кабасина » Політика та економіка

Як завжди.

Влад Кабасін — Wed, 11 Jul 2007 04:12:18 +0000

Оце другий день, як у мене вімкнено телевізора. За цей час я дізнався тільки три цікаві речі.
По перше, у країні ніхто, крім Януковича, не працює. Вся країна сидить на дупі, бідніє і чекає…
По друге, у Одесі чергові навчання наших військових з військовими з НАТО. Ну і маніфестації, звісно, є. «Янкі гоу хоум» і хоругви УПЦ (МП). То не цікаво. Цікаво те, що на два дні футбольного чемпіонату маніфестантів поменшало. Чоловіки поїхали дивитись, як «Динамо» розкатає «Шахтар». Залишилися тільки вітреньківські жіночки у палатках на пляжу. Питання – до чого тоді цей цирк? Вам гидко до альянсу, чи футбол дивитись?
Ну і третє. Відоме діло по Калиновському, який відмазався 34 гривнями за два людських життя, не закрито. Це сказав якийсь генерал-полковник міліції на прес-конференції. Сказав, що так того діла міліціянти не залишать, і, попри все, доберуться до молодого покидька.

«Ми – бидло».

Влад Кабасін — Sat, 23 Jun 2007 09:36:43 +0000

BBC приїхали знімати передачу «Any questions?»¹ до Донецька… Вона відбулася вчора, і з цього приводу вже є стаття. Там живуть такі самі люди, як і ми. Просто їх турбують трохи інші речі. Мені не сподобалась назва статті, бо «Ми» то дуже крикливо і якось дуже… Нібито він мав на увазі усіх, навіть мене. І приземлено «до плінтуса» до такого ступеня, що і сама стаття – щось неймовірно заплутане. Хто там був², що там сталося, кореспондент так і не пояснив. Ні, він трошки розповів про загальні почуття і проблеми, але то зрозуміло із його спілкування з якоюсь тіткою в маршрутці, а не з опису самого шоу.

Коротше кажучи, якийсь там бордель таки стався, і «цирк на дроті» знову піде на телебачення, знайде своїх прихільників і противників. Біда в тому, що так воно і буде, бо там, на сході країни дійсно є імунітет, який дозволяє саме таким чином спраймати політику та масс-медіа. Навіть сама розумна людина все-ж зостається людиною, зі своєю історією, в якій де-інде є зустріч з гопотою і первинні інстинкти так і пруть. Не хотілося-б знову піднімати твори Леся Подерв’янського, бо вони, як застарілі вже. Як машина часу, де хочеться нажати кнопки «2012″ замість «1991″.

Оце і дружина мого старого друга вже з іншого приводу знову сказала «Ху із ху». Привід суттєво свій – також щось про політику. Але і я оце про політику пишу, бо мені набридли усі ці балачки навколо «властьімущіх» і нібито підливаю у вогонь… Політики такі самі, як і ті люди, що навколо мене. Як і я сам. Це називається – прозріння. І тут я абсолютно згоден: «Будь-яку драму варто довести до фарсу. Тоді вона перестає бути драмою.»

В українській редакціі – «Коло запитань« (↩)
Він, звісно, назвав прізвища, але тим самим не пояснив, а навпаки – заплутав остаточно (↩)

Правове поле.

Влад Кабасін — Fri, 15 Jun 2007 12:18:45 +0000

Постійно у пресі, радіо та телебаченні можна почути заяви, що президент Ющенко – м’якотілий, не впевнений у собі, і «всьо просрал». Спочатку і мені так здавалося. Але тепер я іншої думки. І згодний з Ґілбертом Греєм, який написав статтю для JeyNews, по суті.
Це єдина людина, що знаходиться і приймає рішення саме у правовому полі. Він вміє чекати, і він не зробив жодної помилки зі огляду Президента Європейської Країни.
Влада в нас завжди була дуже корумпована. І не можна сказати, що у країнах «розвиненої демократії» з цим справа інакша. І цій людині так, чи інакше, хоче, чи ні, а потрібно домовлятися з тими чи іншими корупціонерами.
Але ми, саме кожен з нас, бачить у ньому тільки можливість використати брутальну силу, як ми чекали і від його попередників. Сповідуючи тим самим просту «пацанську» психологію – траба дати по зубах, щоб дійшло, до такого краю, що можна вже і не давати, і так всі знають. Але саме ті совкові керманичі своїм керівництвом, як на великому бюджетному заводі, і «довели» країну, що з того завода все продається окремо. Всі багаті, всі при тачках і хатах, а грошей нема. І це не завод. Бо з заводу можна спокійно звільнити з будь-якої посади, і взяти скільки завгодно керівників з інших заводів. А де їх взяти у країні?
Це саме політика. Зробити так, щоб галаслива улюблениця толпи не мала можливості популістських дій на керівній посаді, але так, щоб вона те зрозуміла. Щоб зажершийся міліардер не «купив» повноваження Ради, але зрозумів, що витрачає свої любимі гроші не туди. Щоб друга людина у державі була тим, кого він використав у «війні за крісло», але доказав потихеньку цьому брутальному чоловіку своє місце, де той може перед своїми у калюжу гепнутись тільки через власні помилки, і той, здається, зрозумів. Щоб іноді навести шорох такий, щоб люди вже не оглядались постійно по сторонах при криках «вовки!». Щоб ті-ж люди мали змогу постійно кричати, лаятись, поки їм самим не набридне цим займатись.
Далекоглядний чоловік. Він підходить до процесу саме як фінансист – його цікавлять перспективи більше ніж плани. Стратегія над тактикою.
Будує демократію. Не самий найкращий спосіб керувення, як казав Черчілль. Але кращого не придумали.

Нас повинно бути…

Влад Кабасін — Thu, 14 Jun 2007 12:14:45 +0000

То реальна проблема є. Я так гадаю. Не знаю, як по іншим містам України, але у Києві цього літа багато дівчат, що очікують дитину. То дуже добре. Можливо, Юля Володимірівна допомогла, підказуючи, що державі є до того діло, чи може люди стали жити краще вже кілька років і заспокоїлися нарешті…
Але те, що цей фактор підтримують якимись грошовими і вимірювані в тому еквиваленті діями – то дуже добре. Тепер, крім самого факту народження, кожен українець може ще й рахувати. Його народження було варте більше ніж сто тисяч доллярів. Таке життя вже задурно прожити… не можна, це точно.

«Отєчєствєний інтєлєктуальний капітал должєн…»

Влад Кабасін — Sun, 10 Jun 2007 12:49:06 +0000

На 8-мому Фестивалі реклами була, виявляється, одна дуже цікава креативна робота – календар з одним єдиним портретом президента сусідньої країни оформленого кожен місяць у різні рамочки.
Такий собі істеричний матеріалізм.
Нажаль траурної рамки там нема.
Оце я так подумав – то мабуть календар, що повинен висіти у кожному кабінеті кожного начальника у… ні, тільки у Росії.

Гарячий Мороз.

Влад Кабасін — Sun, 27 May 2007 00:14:19 +0000

Шось воно не дуже лаятися з друзями через якесь лайно.
Сьогодні я хочу поговорити про Олександра Мороза. Чи хочу? Мушу.
Візьмемо дати.
18 вересня 2000 року Георгій Ґонґадзе не повертається додому. Майже з того самого дня у Києві починається масштабна рекламна якція «Знайти Ґонґадзе». У ній задіяна дуже дорога метрополітенівська реклама, реклама на сітілайтах, та розповсюджена тоді «сарафанна» – постери на стовпах та заборах.
Тут потрібно згадати і силу силенну «добродіїв» від влади – Марчука, Суркіса, Волкова та таке інше. Але чому Мороз?
28 листопада 2000 року вже малозначущий в українській політиці Олександр Мороз звинувачує з своєї депутатської трибуни діючого президента у замовленні тоді маловідомого журналіста Георгія Ґонґадзе. Створене Ґонґадзе 17 квітня 2000 року інтернет-видання «Українська Правда» ніяким чином не могло зашкодити президентові. В Україні інтернет ще не був такий значущий, за кордоном мало хто цікавився часткою Росії з якимось там амбіціями.
А через рік вже за списками СПУ кар’єра Олексанра Мороза почала стрімко набертати обертів. Значущі заяви проти Кучми, постійна участь у президентських перегонах з таким малим електоратом, але з великими коштами. Потім Майдан 2004, коли саме прихильники Мороза зіграли свою роль у вирішенні питання чи бути гарантом конституціі колись підсудному, пагано освіченому чоловіку, чи колишньому банкіру. І коли відійшли в минуле саме ті «великі» люди – Марчук, Суркіс, Волков, який вже майже ідіот, Литвин, що трохи не наклав руки на себе, коли не попав до ВР…
ця-ж сама людина, я маю на увазі Мороза, змінила політику знову.
Якщо припустити той факт, що тепер Олексанр Мороз не може розраховувать ні на чию підтримку, то чому так вийшло? Людських якостей не торкаюсь, але може тому, що у ньому забагато невідомо неприємного – отого «ментального» як кажуть – «моя хата з краю», «згорів сарай – гори й садиба» та «найкраще – це побачити сусіда у труні за 1300«?

Чому це все досі привертає увагу? Що не можна просто працювати? Нащо нам той «совок»? Нащо та гидота, що кожного дня ллється нам у мізки?
Що змушує молодняк купувати новинки «нашєй» музики на збірці московської попси із чергової порції співаючих трусів? Чому всі, хто під червоними знаменами простили німців, а не простили УПА? Чому на червоні прапори мають монополію Мороз і Симоненко з Вітренко? Скільки ще слухати від українських(?!) депутатів повчання як мають правильно жити естонці? Чому у підтримку «своїх» бритоголова пацанва у спортивних штанах спокійно лузгає насіння під завивання радянських «пєсєн о главном» і їх не верне? Чому в козацькому селі на Полтавщині у травні 2007-го селяни самі собі встановлюють нового Лєніна? Чому на Артеку комуністи руйнують знак ЮНЕСКО? Чому в Криму б’ють Студентське братство за захист захоплених маяків, державні прапори топчуть і закликають не їсти таллінські шпроти? Чому вони-ж віддають все, що мають за це у вигляді дач, землі? Чому персонам нон-грата надають національний телеефір для чергової порції зневаги до всього народу? Чому мені в кінотеатрі продають квиток і навздогін вибачаються: «Ізвінітє, но фільм на украінском»? Скільки ще ФМ-ки будуть талдичити «Што всьо лучшеє вазвращаєтся»? Чому люди і далі не хочуть знати, як соціалізм СРСР багато років озброював і навчав націонал-соціалістичний режим Гітлера і годував його хлібом, коли вдома діти пухли? Чому діти тих, кого вбивали голодом і тюрмами, люблять і шанують усе те, що любили кати їх батьків? Чому роблять євроремонти і тікають на заробітки в Європу, але з гордістю розкажуть на пиві, як корєш звалив в Маскву і добре «запакувався»?
На жодне з цих питань нема відповіді. Бо вони дурні. На кожне з цих питань є відповідь. І у кожного. Але у кожного – своя. І замість того, щоб ставити їх, як дурну проблему, потрібно вирішити лише одну:
БУТИ ПОСЛІДОВНОЮ ЛЮДИНОЮ.
Це так легко. І так важко, я так бачу, бо перевертень Мороз зараз сидить на Банковій, і НЕ ВИРІШУЄ МОЄЇ ДОЛІ.
Він вирішує тільки свою. Совок.

Олександр Волков.

Влад Кабасін — Mon, 30 Apr 2007 22:56:43 +0000

Цитата:
«– В обмен на место в списке?
– Не буду этого скрывать. Конечно оставшись за пределами большой политики, я чувствую, что мне не хватает Верховной Рады. И утром, когда просыпаюсь, я не нахожу себе места и не знаю, что мне делать.

– Чем же вы себя занимаете?
– Сажусь, читаю интернет, беру ручку, бумагу, начинаю рисовать квадратики, потом берусь их переставлять, анализировать ситуацию. И где–то к обеду у меня уже возникает четкая картина, что происходит.«

Немає слів. Кожного дня до обіду малювати квадратики, поки у голові не проясніє – то можна ідіотом стати…

Як воно здалеку.

Влад Кабасін — Thu, 19 Apr 2007 21:41:10 +0000

Не зовсім здалеку. З Росії. Того вистачить. Як кажуть «старший брат» своїм громадянам представляє новину так, ніби все вже вирішено, і якийсь там президент незнамо якої країни повинен підкоритися рішенню конституційного суду.
І суд ще не закінчений, і ніхто навіть думки не має йому не підкорятися, але-ж про це не написано. А написано «В последний момент ПАСЕ также приняла решение включить в резолюцию поправку, где выражается сожаление, что «высшие представители украинской власти не исполняют судебных решений».
Спікер є такою людиною, що не підкоряється рішенню? Можливо. Він так довго ліз до тої президії… Володар усіх великих, але все-ж таки дотаційних, шахт України вклав у це немало грошей. І так багато грошей втратив тільки на одного перебіжчика не врахувавши, що президент все-ж є. І конституція – теж не папірець на цвяху.

Тому, я вважаю, що досі для всієї картини у повному обсязі треба читати все. Бо новини на російській мові є вирваними з контексту. Такий собі шмат м’яса. Нажаль досі. Українські новини – кращі.

Кузьмічьов

Влад Кабасін — Sun, 15 Apr 2007 00:32:00 +0000

Художник обязан не только знать, на какой точке стоит теперь развитие, но иметь мнение по всем вопросам, волнующим лучших представителей общества, мнения, идущие дальше, глубже тех, что господствуют в данный момент, да, в добавок, иметь определённые симпатии и антипатии к разным категориям жизненых явлений”.
© Іван Крамськой, російський художник (1837—1887)¹

Цю тезу я побачив у блозі одного досить гарного сучасного художника з Росії Данила Кузьмічова. Шось шукав у Гуглі, як то досить часто трапляється і потрапив, завдяки його ілюстрації на такий кумедний пост, де він трохи волосся все не повисмикував з голови якоїсь жіночки у коментарях. А вона – у нього трохи члена не відкусила за те.² За бійкою завжди цікаво спостерігати, а тим цікавіше, коли та бійка виникає після слів – «Давайте жити мирно». Отут і починається…
То він забува, якого кольору наш прапор,³ то вона відстоює УПА і називає Велику Вітчизняну просто Другою Світовою,⁴, то він увесь час показує, що своєї мови не знає…⁵
І крапку поставив якийсь поляк. Як завжди. Він на англійській сказав, що не згоден з самим контекстом «мірової проповіді». Коротко, як і повинно бути: «I do not agree.»
От як з тим бути, коли з одного боку Крамськой і його теза, і на тому-ж самому місці – бійка по національному питанню? Гадаю треба бути так – ніяк. Не цілеспрямована і заплутана людина, котра розкидається розумними висловами співвітчизників не заслуговує на повагу ні в якому разі, навіть дивлячись на талант. Але показове. Росіяни все ніяк не пожуть погодитись, що втрачають підконтрольні території. Усі. Навіть художники. Не поважають власність на долю.

Корисно прочитати біографію (↩)
Шо члена – то я так зрозумів, бо вона якогось свого подарунка захотіла забрати, а він сказав, що не віддасть, бо то пам’ятна річ. Коли чоловік таке каже жіночці – то вже досить нечемно. І коли не хоче віддавати – то жалкує десь там, що то не його жінка. Інтимний такий підтекст. (↩)
Потім виправляє помилку, але цей факт вже не важливий – він її вже зробив. Не захотів перевірити. Але мав добрі наміри. (↩)
І тут я з нею згоден. Бо цікаве діло, коли война вже іде – ходити парадом по Бресту з іноземними військами, тому що Польщу поділили, а потім, через кілька тижнів – мобілізувати все, що можна, аби побити тих, з ким отак «гуляв». А война вже йде. Два рочки йде. (↩)
Дуже неприємна річ. Не можна зовсім нічого казати, коли мови не знаєш. Своєї. Треба мовчати. Бо інакше кожен, як то кажуть у нього на Батьківщині – «заткне за пояс». (↩)

Реґґі Фєдя. Корона.

Влад Кабасін — Wed, 31 Jan 2007 18:47:15 +0000

- ти подивися, свєтуль, яка погодка за вікном! а сніжок який…:)
- та сніжок уже у флячу перетворився давно, – не відриваючи очей від монітору свого робочого компа байдужим тоном прокоментувала свєтуля.
- блін, ну ти не розумієш тої зимової рамантікі, свєтуль!

втім, до романтікі зимової то відношення не мало – скорше, до романтікі політичної:) а складалося все якраз так як тільки можна було й мріяти: кого треба вигнали на фіг, з газєтчіками нормально добазарилися..
і даже мороза трохи поставив на місце – бо то така криса шо біг ме!

гарний фєдін настрій помітили всі:) і співробітники, і опоненти, і навість журналісти: коли ті спитали хто буде наступним міністром закордонних справ фєдя дав вихід всій іронії на яку був здатен:) хитро посміхнувся:)
- той, кого призначить президент! – із достоїнством кинув їм кісточку перед самим своїм від’їздом..

але тепер той романтизм почав вже відчутно-таки муляти..

блін, шо би то таке придумати цікавеньке? бо справ більше на сьогодні вартих уваги не залишилося – а треба ж шось робити?
нє, навіть не робити – а дати вихід своїй неймовірній радості!

абияк треба було шось придумати. і не просто “шось”, а шось таке, шо би було вартим його теперішнього уже невдовзі неповторного статусу:)
приємно було про це думати…

але ж думки, блін, думки! – це така штука шо прагне до втілення! ну, шоби було шось таке шо можна помацати, побачити.. показати комусь, похвалитися… хто інакше про них дізнається???

і фєдя придумав…
- свєтуля! кидай всі справи і давай бігом до мене.
- шо таке? імпічмент??? – налякалася свєтуля шо фєдя задумав уже геть обнагліти.
- та не баїсь, свєтуля:) отам де він тепер сидить – там він мені найбільше і нужен:) тут у мене дійсно серйозні діла! а ти.. імпічмент:)
- уже біжу! – і дійсно, не встигла свєтуля договорити як уже постала на порозі робочого фєдіного кабінету у всій своїй щирій українській красі, обернутій у модні і недешеві шмутки від Де-енд-Ге і Ко. за рахунок фірми, звичайно ж:)

- о! прівєт, свєтуль.. е-е-е-е.. як діла?
- діла? як діла?? ви шо, мене терміново викликали аби дізнатися як у мене діла, блін?
- та нє, свєтуль.. намагаюся налаштувати співрозмовника на позитивний лад.. ну, помниш, ти мені книжку давала почитати? так погортав трохи вчора перед сном..
- так то для електорату! для е-лек-то-рату! а до нормальних людей – давайте говорити як з людьми. добре?
- ну добре, добре, – квапився примирити свєтулю фєдя. – я от шо хотів… – почав здалеку фєдя.
- звідкіля я знаю шо ви там хотіли?? – свєтуля явно сьогодні була не в надто доброму гуморі:)
- свєтуль, ну чо ти.. та дєло у мене єсть до тебе..
- ну давайте дєло, – заспокоїлася свєтуля. – шо там у вас.
- так я і кажу, свєтуль. у тебе десь єсть знакомі ювеліри?
- ювеліри? хм-м-м-м.. та знаю я пару штук…
- козирних?
- самих козирнющих, шеф! пам’ятаєте, для кондолізи райс замовляли побрякушкі липові тіпа під коштовні?
- да, помню! – оживився фєдя. – кльово получилися:)
- точно:) так вот.. нормальні мужики.. і робити уміють, і не розпиздять нікому.. надьожні, короче.
- о! якраз таких мені і нада:) але той.. на цей раз всьо має бути настоящім!
- ого! настоящім? – здивувалася свєтуля. – такого ви ще не замовляли..
- ну канєшно не замовляв.. то жінці, то ще комусь.. на фіга їм то? там хоч батарєю від парового отоплєнія почепи на шею – всьо равно не відрізнить:))) а тут – дєло тонке..
- шо? на схід комусь подарувати хочете?
- а чому на схід? – не второпав фєдя..
- а, облиште.. – розсудила свєтуля шо не варто втрачати стільки часу на нікому не потрібні пояснення. – то шо вам конкретно треба?
- я би не хотів про це… це особисте.. е-е-е..
- і як я тоді по-вашому замовлення зроблю? давайте, коліться, або не займайте мій час.
- ладно, – наважився фєдя. – замовляй корону. 64-го розміру. – одним махом випалив фєдя так ніби боявся завагатися і з’їхати з базару.
- однак! – іронічно зазначила свєтуля. – і на коли то?
- шоби у п’ятницю було готово…
- тобто на післязавтра???
- е-е-е.. саме так:) то символічна дата, можна навіть сказати, особлива:) епохальна!

отже, коронування було назначене на п’ятницю…