Журнал Влада Кабасіна

Оце другий день, як у мене вімкнено телевізора. За цей час я дізнався тільки три цікаві речі.
По перше, у країні ніхто, крім Януковича, не працює. Вся країна сидить на дупі, бідніє і чекає…
По друге, у Одесі чергові навчання наших військових з військовими з НАТО. Ну і маніфестації, звісно, є. “Янкі гоу хоум” і хоругви УПЦ (МП). То не цікаво. Цікаво те, що на два дні футбольного чемпіонату маніфестантів поменшало. Чоловіки поїхали дивитись, як “Динамо” розкатає “Шахтар”. Залишилися тільки вітреньківські жіночки у палатках на пляжу. Питання – до чого тоді цей цирк? Вам гидко до альянсу, чи футбол дивитись?
Ну і третє. Відоме діло по Калиновському, який відмазався 34 гривнями за два людських життя, не закрито. Це сказав якийсь генерал-полковник міліції на прес-конференції. Сказав, що так того діла міліціянти не залишать, і, попри все, доберуться до молодого покидька.

BBC приїхали знімати передачу “Any questions?”¹ до Донецька… Вона відбулася вчора, і з цього приводу вже є стаття. Там живуть такі самі люди, як і ми. Просто їх турбують трохи інші речі. Мені не сподобалась назва статті, бо “Ми” то дуже крикливо і якось дуже… Нібито він мав на увазі усіх, навіть мене. І приземлено “до плінтуса” до такого ступеня, що і сама стаття – щось неймовірно заплутане. Хто там був², що там сталося, кореспондент так і не пояснив. Ні, він трошки розповів про загальні почуття і проблеми, але то зрозуміло із його спілкування з якоюсь тіткою в маршрутці, а не з опису самого шоу.

(ще…)

1. В українській редакціі – “Коло запитань“ (↩)
2. Він, звісно, назвав прізвища, але тим самим не пояснив, а навпаки – заплутав остаточно (↩)

Постійно у пресі, радіо та телебаченні можна почути заяви, що президент Ющенко – м’якотілий, не впевнений у собі, і “всьо просрал”. Спочатку і мені так здавалося. Але тепер я іншої думки. І згодний з Ґілбертом Греєм, який написав статтю для JeyNews, по суті.
Це єдина людина, що знаходиться і приймає рішення саме у правовому полі. Він вміє чекати, і він не зробив жодної помилки зі огляду Президента Європейської Країни.
Влада в нас завжди була дуже корумпована. І не можна сказати, що у країнах “розвиненої демократії” з цим справа інакша. І цій людині так, чи інакше, хоче, чи ні, а потрібно домовлятися з тими чи іншими корупціонерами.
(ще…)

То реальна проблема є. Я так гадаю. Не знаю, як по іншим містам України, але у Києві цього літа багато дівчат, що очікують дитину. То дуже добре. Можливо, Юля Володимірівна допомогла, підказуючи, що державі є до того діло, чи може люди стали жити краще вже кілька років і заспокоїлися нарешті…
Але те, що цей фактор підтримують якимись грошовими і вимірювані в тому еквиваленті діями – то дуже добре. Тепер, крім самого факту народження, кожен українець може ще й рахувати. Його народження було варте більше ніж сто тисяч доллярів. Таке життя вже задурно прожити… не можна, це точно.

На 8-мому Фестивалі реклами була, виявляється, одна дуже цікава креативна робота – календар з одним єдиним портретом президента сусідньої країни оформленого кожен місяць у різні рамочки.
Такий собі істеричний матеріалізм.
Нажаль траурної рамки там нема.
Оце я так подумав – то мабуть календар, що повинен висіти у кожному кабінеті кожного начальника у… ні, тільки у Росії.
(ще…)

Шось воно не дуже лаятися з друзями через якесь лайно.
Сьогодні я хочу поговорити про Олександра Мороза. Чи хочу? Мушу.
Візьмемо дати.
18 вересня 2000 року Георгій Ґонґадзе не повертається додому. Майже з того самого дня у Києві починається масштабна рекламна якція “Знайти Ґонґадзе”. У ній задіяна дуже дорога метрополітенівська реклама, реклама на сітілайтах, та розповсюджена тоді “сарафанна” – постери на стовпах та заборах.
Тут потрібно згадати і силу силенну “добродіїв” від влади – Марчука, Суркіса, Волкова та таке інше. Але чому Мороз?
28 листопада 2000 року вже малозначущий в українській політиці Олександр Мороз звинувачує з своєї депутатської трибуни діючого президента у замовленні тоді маловідомого журналіста Георгія Ґонґадзе. Створене Ґонґадзе 17 квітня 2000 року інтернет-видання “Українська Правда” ніяким чином не могло зашкодити президентові. В Україні інтернет ще не був такий значущий, за кордоном мало хто цікавився часткою Росії з якимось там амбіціями.
А через рік вже за списками СПУ кар’єра Олексанра Мороза почала стрімко набертати обертів. Значущі заяви проти Кучми, постійна участь у президентських перегонах з таким малим електоратом, але з великими коштами. Потім Майдан 2004, коли саме прихильники Мороза зіграли свою роль у вирішенні питання чи бути гарантом конституціі колись підсудному, пагано освіченому чоловіку, чи колишньому банкіру. І коли відійшли в минуле саме ті “великі” люди – Марчук, Суркіс, Волков, який вже майже ідіот, Литвин, що трохи не наклав руки на себе, коли не попав до ВР…
ця-ж сама людина, я маю на увазі Мороза, змінила політику знову.
Якщо припустити той факт, що тепер Олексанр Мороз не може розраховувать ні на чию підтримку, то чому так вийшло? Людських якостей не торкаюсь, але може тому, що у ньому забагато невідомо неприємного – отого “ментального” як кажуть – “моя хата з краю”, “згорів сарай – гори й садиба” та “найкраще – це побачити сусіда у труні за 1300“?
(ще…)

Цитата:
“– В обмен на место в списке?
– Не буду этого скрывать. Конечно оставшись за пределами большой политики, я чувствую, что мне не хватает Верховной Рады. И утром, когда просыпаюсь, я не нахожу себе места и не знаю, что мне делать.

– Чем же вы себя занимаете?
– Сажусь, читаю интернет, беру ручку, бумагу, начинаю рисовать квадратики, потом берусь их переставлять, анализировать ситуацию. И где–то к обеду у меня уже возникает четкая картина, что происходит.“

Немає слів. Кожного дня до обіду малювати квадратики, поки у голові не проясніє – то можна ідіотом стати…

Не зовсім здалеку. З Росії. Того вистачить. Як кажуть “старший брат” своїм громадянам представляє новину так, ніби все вже вирішено, і якийсь там президент незнамо якої країни повинен підкоритися рішенню конституційного суду.
І суд ще не закінчений, і ніхто навіть думки не має йому не підкорятися, але-ж про це не написано. А написано “В последний момент ПАСЕ также приняла решение включить в резолюцию поправку, где выражается сожаление, что “высшие представители украинской власти не исполняют судебных решений”.
Спікер є такою людиною, що не підкоряється рішенню? Можливо. Він так довго ліз до тої президії… Володар усіх великих, але все-ж таки дотаційних, шахт України вклав у це немало грошей. І так багато грошей втратив тільки на одного перебіжчика не врахувавши, що президент все-ж є. І конституція – теж не папірець на цвяху.

Тому, я вважаю, що досі для всієї картини у повному обсязі треба читати все. Бо новини на російській мові є вирваними з контексту. Такий собі шмат м’яса. Нажаль досі. Українські новини – кращі.

Художник обязан не только знать, на какой точке стоит теперь развитие, но иметь мнение по всем вопросам, волнующим лучших представителей общества, мнения, идущие дальше, глубже тех, что господствуют в данный момент, да, в добавок, иметь определённые симпатии и антипатии к разным категориям жизненых явлений”.
© Іван Крамськой, російський художник (1837—1887)¹

Цю тезу я побачив у блозі одного досить гарного сучасного художника з Росії Данила Кузьмічова. Шось шукав у Гуглі, як то досить часто трапляється і потрапив, завдяки його ілюстрації на такий кумедний пост, де він трохи волосся все не повисмикував з голови якоїсь жіночки у коментарях. А вона – у нього трохи члена не відкусила за те.² За бійкою завжди цікаво спостерігати, а тим цікавіше, коли та бійка виникає після слів – “Давайте жити мирно”. Отут і починається…
(ще…)

1. Корисно прочитати біографію (↩)
2. Шо члена – то я так зрозумів, бо вона якогось свого подарунка захотіла забрати, а він сказав, що не віддасть, бо то пам’ятна річ. Коли чоловік таке каже жіночці – то вже досить нечемно. І коли не хоче віддавати – то жалкує десь там, що то не його жінка. Інтимний такий підтекст. (↩)

- ти подивися, свєтуль, яка погодка за вікном! а сніжок який…:)
- та сніжок уже у флячу перетворився давно, – не відриваючи очей від монітору свого робочого компа байдужим тоном прокоментувала свєтуля.
- блін, ну ти не розумієш тої зимової рамантікі, свєтуль!
(ще…)