Журнал Влада Кабасина

Моя конституція така:

1. Поважай свою свободу, і волю інших.
2. Не роби собі куміра, навіть зі свого Бога.
3. Не захищайся Богом, коли того не потрібно.
4. Пам’ятай день сьомий, бо навіть Бог сотворив світ за шість днів, а у сьомий – відпочивав.
5. Поважай батька, мати та дітей, щоб були довгими твої дні на землі.
6. Не вбивай.
7. Не займайся прелюбодійством.
8. Не кради.
9. Не кажи нічого хибного ні на кого. Критика повинна бути констуктивною.
10. Не бажай нічого з майна, чи добробуту іншої людини і ніколи не рахуй її достаток.

І при цьому я атеїст, у тому розумінні, що вірю в Бога в собі, а не під золотявим, чи будь-яким іншим куполом. Пункт другий… Ще я користуюся доповненнями, як, наприклад, тим, що людину карають тільки ті Боги, в яких він вірить. У випадку радикального атеїзму це означає, що людина карає сама себе. Якщо людина ставить свічку у церкві і вірить, наприклад, у ґороскопи до того-ж, то над нею висить 27 караючих мінімум – власне сумління, 12 знаків Зодіаку, 12 Апостолів, Матір Божа та Іісус, Бог і Святий Дух у одній особі (звісно, для християнства) – тобто життя з дуже розмитою відповідальністю. (далее…)

Я не дуже схильний до італійського дизайну. Воно якесь все недороблене трошки. Я, правда, що бачив? Ну сантехніку… Така собі. Є екземпляри, що в нас не продаються які дуже красиві. Але якість… Якщо дивитись на автомобілі – то взагалі… Пластик грубий, зазори у дверцят не виважені. Таке… Мабуть Феррарі кращі. Складається враження, що люди роблять дизайн для дизайну, і краса, елегатність та порив стали заручниками спраги накопичування і купівлі. Але ось цей будинок, що збудовано на півночі Італії на фото мені подобається.
(далее…)

Когда-то я то ли читал, то ли слышал от кого-то, что на работе нельзя демонстрировать свое хорошее настроение и улыбаться. Окружающие будут думать, что работы у тебя мало и завидывать. Надо наоборот хмуриться, периодически заявлять о своей чрезмерной загруженности и т.п. Тогда все будут сочуствовать, ругать начальство, а ты можешь спокойно висеть в инете и заниматься своими делами слывя при этом трудоголиком. Проверил. «Ця штука реально працює!» :)

То реальна проблема є. Я так гадаю. Не знаю, як по іншим містам України, але у Києві цього літа багато дівчат, що очікують дитину. То дуже добре. Можливо, Юля Володимірівна допомогла, підказуючи, що державі є до того діло, чи може люди стали жити краще вже кілька років і заспокоїлися нарешті…
Але те, що цей фактор підтримують якимись грошовими і вимірювані в тому еквиваленті діями – то дуже добре. Тепер, крім самого факту народження, кожен українець може ще й рахувати. Його народження було варте більше ніж сто тисяч доллярів. Таке життя вже задурно прожити… не можна, це точно.

Suum cuique.

Цей місяць розпочався дуже вдало – я звільнився з найбільшої рекламної агенції України. Позаду зосталося більш ніж два роки великої роботи над значущими торгівельними марками – «Чернігівське», «Рогань», «Stella Artois», «Київстар», «djuice», «Johnson-n-Johnson», «Unilever», «Боржомі» і таке інше. Не сумно було з ними розтатись. Було сумно йти від людей… Хоча вони теж нікуди не поділись. Але все-ж відчуття якесь незрозуміле. Чогось багато, і чогось не вистачає… Ну, ви мене мабуть зрозуміли.

Пам’ятаєте Задорнова з його висловом стосовно американців – «Ну тупиє…»
Американці свого часу, як і совєтскіє космонавти, зіткнулись з питанням шарикової ручки. Вона не пише у стані невагомості. Американці витратили 12 мільйонів доларів для вирішення цього питання. І винайшли таки ручку що пише і під водою, і у космосі, при температурі від -50 до +50. Наші нічого не витрачали і писали олівцями, посміхуючись.
Але.
В процессі пошуку достойного рішення ручки для NASA, було запатентовано декілька десятків винаходів і сотні покращань. Патенти, як і принято у «тупих янкі», почали ліцензуватися, і зараз, загалом, приносять у рік американській економиці ціну Криворіжсталі. Більш ніж 4 мільярди доларів.
Ну, і хто тупіший?

Шось воно не дуже лаятися з друзями через якесь лайно.
Сьогодні я хочу поговорити про Олександра Мороза. Чи хочу? Мушу.
Візьмемо дати.
18 вересня 2000 року Георгій Ґонґадзе не повертається додому. Майже з того самого дня у Києві починається масштабна рекламна якція «Знайти Ґонґадзе». У ній задіяна дуже дорога метрополітенівська реклама, реклама на сітілайтах, та розповсюджена тоді «сарафанна» – постери на стовпах та заборах.
Тут потрібно згадати і силу силенну «добродіїв» від влади – Марчука, Суркіса, Волкова та таке інше. Але чому Мороз?
28 листопада 2000 року вже малозначущий в українській політиці Олександр Мороз звинувачує з своєї депутатської трибуни діючого президента у замовленні тоді маловідомого журналіста Георгія Ґонґадзе. Створене Ґонґадзе 17 квітня 2000 року інтернет-видання «Українська Правда» ніяким чином не могло зашкодити президентові. В Україні інтернет ще не був такий значущий, за кордоном мало хто цікавився часткою Росії з якимось там амбіціями.
А через рік вже за списками СПУ кар’єра Олексанра Мороза почала стрімко набертати обертів. Значущі заяви проти Кучми, постійна участь у президентських перегонах з таким малим електоратом, але з великими коштами. Потім Майдан 2004, коли саме прихильники Мороза зіграли свою роль у вирішенні питання чи бути гарантом конституціі колись підсудному, пагано освіченому чоловіку, чи колишньому банкіру. І коли відійшли в минуле саме ті «великі» люди – Марчук, Суркіс, Волков, який вже майже ідіот, Литвин, що трохи не наклав руки на себе, коли не попав до ВР…
ця-ж сама людина, я маю на увазі Мороза, змінила політику знову.
Якщо припустити той факт, що тепер Олексанр Мороз не може розраховувать ні на чию підтримку, то чому так вийшло? Людських якостей не торкаюсь, але може тому, що у ньому забагато невідомо неприємного – отого «ментального» як кажуть – «моя хата з краю», «згорів сарай – гори й садиба» та «найкраще – це побачити сусіда у труні за 1300«?
(далее…)

Макс був учасником такого цікавого дійства, присвяченого Дню Перемоги – реставрації битви під Києвом, у Лютежі. То не означає, що битва прив’язана до якоїсь конкретної події Другої світової війни. Хоча саме з Лютежа радянські війська почали звільнення Києва від фашистів.

Клаудіа Шифер, Роберт Дауні молодший, Елайджа Вуд, Майк Тайсон у ролі самого себе…
Крім Тайсона я не знаю інших темношкірих акторів у кіно «Чорне і Біле». Фільм про хіп-хоп, про те, що модно, щоб білі дівчата трахали чорних пацанів. А пацани такі, які і були – злочин і смерть їх не лякають.
«Американська історія Х» навпаки. Проблеми толерантного суспільства. У всій красі. Ну що, вже треба підняти тост за афро-українців.
Будьмо!