Журнал Влада Кабасіна

У минулу суботу випадково познайомився з двома дівчинами. Нам з подругою дозволили зайняти VIP-зал у одному з клубів. А дівчата там танцюють.
Коротше кажучи, ми запросили їх за свій стіл, бо одним сидіти у великому залі – то якось… Не сумно, ні. Посиділи, побалакали дуже добре. Єві на 10 років менше, ніж Шері.
У подруги відкрилися очі тоді, коли я з Євою почав обговорювати проблему воєнкомату, з якої виходить, що вона не може поїхати за кордон. А Шері вдень має той вигляд, котрий забезпечує спокій, і ніхто не дасть “у морду”…
Бо вони – хлопці. Трансвестити. Яких у Києві всього 8 людей.
P.S. Подруга так і не змогла зрозуміти, і у розмові виникла якась така незрозуміла… лінія. Від якої Єва та Шері відмовились і пішли нарешті геть. Але усім було цікаво. І з того нема вороття…

Найвідоміший з фільмів Івана Пир’єва у якому знялася, як завжди, його дружина Марина Ладиніна. Зірки радянського кінематографу зробили кіно зовсім не для дати восьмого або дев’ятого травня. Бо було ще невідомо, коли скінчиться та несамовита бійня. Але це, мабуть, найкращий фільм 44 року. Бо він дуже добрий. Пир’єв завжди знімав гарні фільми, і у цьому, мабуть перевершив самого себе. Для тих людей, що пережили усе страхіття Другої Світової і Великої Вітчизняної війни це кіно було ковтком свіжого повітря.
Зі святом!

Є у мене зараз замовник. Досить розумний, щоб користуватися послугами професійного СЕОшника. Бо я є у цьому маркетинг-проекті. Все дуже просто. Потрібні гроші, і цей факт – загальновідомий. Тому модель дуже проста – спочатку ми стаємо як усі¹. Як усі – то дуже корисно. У тому сенсі, що іноді може не бути аргументації щодо пошукових ботів, Яндексу, Гугля та, наприклад Яху². Аргументація досить відома – все рівно звідки прийде клієнт. І дійсно – все відомо. Клієнт прийде. Але як і коли? Розкрутка сайту – річ досить тонка. Бо тепер я борюся не з виводом бізнесу на ринок, а з найбільш важливим фактом – чужими грошима.
(ще…)

1. Що для мене геть незрозуміле, бо одне з іншим ніяк не пов’язане. Як усі – то без грошей, тоді нащо я. (↩)
2. Що теж річ сумнівна. Бо жоден СЕОшнник ніколи не може дати гарантії щодо логіки програми, що відбирає цікаве, а це залежить від примхи чи приказу геть на інших рівнях (↩)

Пару днів назад я раптово усвідомив, що Microsoft мертва. Я обговорював з молодим засновником стартапа, чим Google відрізняється від Yahoo. Я говорив, що в Yahoo із самого початку дуже боялися Microsoft. Саме тому вони позиціонували себе як медіакомпанію (а не як компанію, яка займається технологіями). І тут я подивився на співбесідника і зрозумів, що він втратив нитку…
Microsoft? Він нічого не сказав, але вже повірте мені: у його голові просто не укладається, щоб хто-небудь міг боятися Microsoft.
Починаючи з пізніх 80-х і протягом майже двадцяти років софтверна індустрія жила в тіні Microsoft. Я пам’ятаю часи, коли на місці Microsoft була IBM. Особисто я здебільшого просто ігнорував їх вплив. Я ніколи не використав програми від Microsoft, так що стикався з ними не безпосередньо – наприклад, в спамі, який мені присилають боти. І оскільки я не приділяв увагу Microsoft, я не відмітив, як тінь зникла.
Але її немає. Я відчуваю це. Ніхто більше не боїться Microsoft. Вони все ще заробляють купу грошей – як і IBM, до речі. Але вони вже не небезпечні.
Коли Microsoft померла і від чого? Я знаю, що ще в 2001 році вона здавалася небезпечною… Думаю, все було кінчено до 2005 року. Коли ми запускали Y Combinator1, ми вже не сприймали Microsoft як можливого конкурента нашим стартапам. Насправді, ми ніколи не запрошували їх на демо-дні, де стартапи роблять презентації для потенційних інвесторів. Ми запросили Google і Yahoo і інші інтернет-компанії, але покликати Microsoft нам і в голову не приходило. Та і вони не прислали нам жодного е-мейла. Вони живуть в іншій реальності.
Що їх убило? Чотири речі – і всі вони одночасно трапилися в середині 2000-х.
(ще…)

Відомий оскароносний російський кінорежисер Володимир Мєньшов відмовився вручати премію “Кращий фільм” кінофільму “Сволота” (”Сволочи”). Він кинув конверт на сцену зі словами – “Я не буду вручати нагороду фільму, що ганьбить мою країну. Хай це робить Памела Андерсен.” І пішов геть.

Пам’ятаєте у класичній МакОС можна було віконце Finder вішати закладкою з будь-якого краю екрану? Час не стоїть на місці, і тепер можна вже вішати все що завгодно, і куди завгодно.
І коштує недорого.

Художник обязан не только знать, на какой точке стоит теперь развитие, но иметь мнение по всем вопросам, волнующим лучших представителей общества, мнения, идущие дальше, глубже тех, что господствуют в данный момент, да, в добавок, иметь определённые симпатии и антипатии к разным категориям жизненых явлений”.
© Іван Крамськой, російський художник (1837—1887)¹

Цю тезу я побачив у блозі одного досить гарного сучасного художника з Росії Данила Кузьмічова. Шось шукав у Гуглі, як то досить часто трапляється і потрапив, завдяки його ілюстрації на такий кумедний пост, де він трохи волосся все не повисмикував з голови якоїсь жіночки у коментарях. А вона – у нього трохи члена не відкусила за те.² За бійкою завжди цікаво спостерігати, а тим цікавіше, коли та бійка виникає після слів – “Давайте жити мирно”. Отут і починається…
(ще…)

1. Корисно прочитати біографію (↩)
2. Шо члена – то я так зрозумів, бо вона якогось свого подарунка захотіла забрати, а він сказав, що не віддасть, бо то пам’ятна річ. Коли чоловік таке каже жіночці – то вже досить нечемно. І коли не хоче віддавати – то жалкує десь там, що то не його жінка. Інтимний такий підтекст. (↩)

Цікаво, кому спало на думку зробити сервіс, де б акумулювалися усі зміни усього веб-простору? То вам не YouTube навіть. То шось таке… Незрозуміло непізнане. Для мене то дійсно подорож у часі. Бажання та думки про досить важливі речі, які зараз стали вже більш досконалими, більш об’ємними. Я мабуть робив досить гарні ідеї, коли вони і сьогодні не муляють око і не здаються дивовижно незграбними, як більшість сайтів того часу.
На оцій, наприклад, роботі, що подав нижче, я зі злості закинув на довгий час саму ідею використовувати Інтернет. Я тоді багато чого змінив не тільки у своєму житті, але і у долях своїх любих друзів.
Історія…
Більш ніж 7 років тому, у двотисячному, Макс зробив цю стартову сторінку на новомодному Flash по моїй ідеї, та за суспільним управлінням Марини Кузьміної при підтримці Юрія Конака з боку традиційного дизайну. То була студія дизайну “Зебра”. На мій погляд – одна з небагатьох, що жила не тільки своїм розумом, але і коштом. Ця сторінка була початком великого сайту компаніі “Енран”, вельми шанованої, але не дуже шановливою на той час до маленьких і амбітних підриємств. І де-б я оце взяв, якби не той сервіс? Все давно загинуло десь на зруйнованих дисках та громадді робіт.
Того-ж часу я познайомився з Єгоркою. Який і дав мені змогу сьогодні зазирнути у минуле.

Можна подивитись роботи росіянина Артемія того-ж року. Різниця є? Я кращий, що скажете?

Він вже дорослий хлопець, і тоді мав дуже файну сторінку зі своїми роботами. Але в мене було краще. Що з того? Я живу, так гадаю, дуже правильно. Десь у серпні буде 20 років з того моменту, коли я своїм хистом заробляю собі на життя. Тому треба підготуватися – у серпні треба пригостити пивом друзів.

До речі, можна подивитися відомого мессенджера свого часу, і того-ж часу мою роботу. І не кажіть після цього, що в нас нема дизайнерів. Все є. Але менеджменту нема. ;-)

Отаке склалося портфоліо. Виявляється, усі ходи – записують. І я завжди був правий – нічого нема, крім часу. Не того, що на годиннику, а того, що минає.
Все інше – зайве.
Метушня.

“Во-вторых, господа буржуазные индивидуалисты, мы должны сказать вам, что ваши речи об абсолютной свободе одно лицемерие. В обществе, основанном на власти денег, в обществе, где нищенствуют массы трудящихся и тунеядствуют горстки богачей, не может быть “свободы” реальной и действительной. Свободны ли вы от вашего буржуазного издателя, господин писатель? от вашей буржуазной публики, которая требует от вас порнографии в романах и картинах, проституции в виде “дополнения” к “святому” сценическому искусству?
Жить в обществе и быть свободным от общества нельзя. Свобода буржуазного писателя, художника, актрисы есть лишь замаскированная (или лицемерно маскируемая) зависимость от денежного мешка, от подкупа, от содержания”.
© В.І. Ульянов (Ленін) “Партійна організація та партійна література” (1905 р.)

Я не перекладав класика Марксизму. У кожному слові – забагато правди, і стільки-ж брехні. Бо мета написаного – геть інша. Для того повинно було, щоб він сам отримав усі можливості довести свою думку. І щоб стало абсолютно зрозуміло, що вона правильна тільки без контексту в якому знаходилася. Злий дядько був.
До чого це я Леніна згадав? Бо сам буржуазний індивідуаліст, як і всі люди творчих професій.
(ще…)

Беремо новину. Вона нічого, та новина не варта, бо для мене вже Вінди не існує, а мої друзі, як я бачив, тими курсорами не користуються. Тому викидаємо неважливе.
Усі вказані системи – це ті, де браузер вже сам частина архітектури. Без нього система не працює. Ніяк. Водички ще полили, і ба – ось воно, зернятко – “пользователи же Firefox 2.0, по сведениям специалистов компании Avert Labs, от нее защищены.”
Кожна новина повинна бути позитивною. Оце – правильна реклама. У Олега я сказав про інше, але теж можна почитати.
Тільки одного не розумію – чому “нульовий день”? Де?