Журнал Влада Кабасина

Чудовий мультик. Просто чудовий.

Она неистребима.

Такой вот экземплярчик сегодня с Егоркой встретили:

Є таке правило – не подобається, так іди геть. Добре. Піду звідти, або звідти. Що залишиться? Нічого. Геть нічого. Туди, звідки я пішов прийде інший. І що побачить? Купу компосту. Якщо вдасться, нариє черв’яків для риболовлі. А якщо ні, то мимоволі сам стане частиною тієї купи.
Як кажуть, ніколи не сперечайся з дурнем, бо люди не побачать між вами різниці. Але я чомусь невгамовно сперечаюся. І невіть нещодавне відкриття того, що у мережі є блоґ українського священника прот. Євгена Заплетнюка, не дає спокою і радощів. Бо щось неетичне є у тій суперечці. Опонент якийсь не зрозумілий. Хотів зробити блоґ про етику, але-ж то неможливо. Нема таких повноважень – вести розмову про питання етики, коли сам не впевнений, що все буде по-доброму, без насилля та навмисних, чи ненавмисних закидів.
Я впевнений, що опонентові не вистачає життєвого досвіду, і не взмозі це йому пояснити. На вулиці-б, можливо кинув напризволяще, але на гарному блозі – не можу, хай йому грець.

Ксюша Собчак та Оксана Робскі написали книжку. Звісно, основне гасло – «ви нам заздрите». Є чому заздрити… Не в кожної дівчини батько – відомий демократ, і не в кожної – що не «папа», то міліардер. Не думаю, що вони геть дурні. Ні. Просто то особи зі здоровим цинізмом. А як казав Остап Бендер – «побільше цинізму, людям то до вподоби».
Гадаю, для розваги треба прочести.

Обкладинка, до речі – повністю бездарна.

Другий день відпочиваю у проміжках між працею на сайті «Самого неполіткоректного сайту рунету«. Ну і позарився на колючу назву однієї статті.
Дуже рекомендую прочитати, бо мені, наприклад, подобаються версії історії, які відмінні від загальновідомих.
Не для того, щоб нерви за тонкі струни посмикати, а щоб розум не стояв на одному місці. Бо всі чудово знають, що інформація, хоча і вічна, але дуже залежить від тих особистостей, що її несе у маси. І коли це альтернативна версія інформації про сусіда, що розробив правдоподобну історію для дружини, якій не дуже потрібно знати у шахи він грає, чи горілку п’є – то одне діло. Хоча і повчальне. А коли то техногенну катастрофу ставлять законно до гори дригом, чи наслідки дій великих персон також законно ставлять однобокою правдою перед суспільством – то теж саме. Але вже для всіх.

У кожної дії є дві сторони – добра і пагана, правда – вона не посередині. Вона у тому, хто цю інформацію обробляє власними мізками.

Ото дописав огляд, та і само по собі напросився висновок, що може підійти і до реклами і до маркетингу і до PR. Я у приятеля побачив нове придбання, тому назва виникла сама по собі. Система акваріуму.
Виликі акваріуми легші у використанні. Там дуже багато праці на самому початку, але потім він живе своїм власним життям – потрібно тільки харчувати великих мешканців малої екосистеми, і підтримувати важливу для життєдіяльності температуру. Якщо ви вважаєте, що людина чимось відрізняється від риби у цьому плані – ви помиляєтесь, зрозуміти це дуже просто.
Щастя – воно дуже просте. Потрібно, аби ніхто не заважав. Риба не розмножується, якщо їй замало місця, чи температура інакша, чи їжі не вистачає. Якщо не вистачає кисню – вона прибере з поверхні. Людина нещаслива, коли їй замало місця, нема темпераменту достойного у суспільстві або вона без грошей. Коли не вистачає самоповаги – вона щось підхопить з поверхні.
А власник акваріуму? Цікава річ – купа відповідальності і сумнівна насолода. Що з того, що придурок-рак застряг під оздобленням? Геть нічого, бо як помре – є кому з’їсти. Вилізе сам, що найшвидше, і тоді не буде потреби купувати нового.
Отак і компанії – неналагоджені екосистеми, де дуже приємно для власного снобізму купити мале, насаджати риб якнайбільше, і постійно жалкувати, що не купив рака. Тому кожного місяця пересаджувати, викидати загиблих та чистити скло. І купувати нових.
Розмір акваріуму геть нічого тут не означає, як і розмір підприємства. Означає ефективність його існування, і власні потреби. Або чистити скло, або споглядати за іншим світом і годувати його. Потрібно тільки створити атмосферу. Все інше створять чи самі мешканці, чи присутні оглядачі.

Оце написав, та й подумав – а саме як я зможу українцям це пояснити?
Я люблю свою країну. Незважаючи на дуже примітивні обставини, що викликають у громади дитячі такі почуття, нібито в них іграшку забрали. Але де іграшка? І у гонитві за цяцьками дійсно відокремлюється образ мислючої людини.
Відомо, що в Україні, як і у москалів зосталися пережитки імперського мислення. Відносини – «пан» та «кріпак». Коли ціна за будь що видрізняється від того продавець ти, чи покупець. Чи зостається у собівартості заради якості, чи навпаки – її розповсюджують нібито для того, щоб у одних викликати заздрість, а у інших – тугу.

Читати далі… »

Ех, застойні часи… Скільки людей ще й досі пам’ятають ціни на ковбасу, чи горілку… Скільки людей з придиханням розповідають про те, як воно все було здорово, і як все було у всіх, не то шо зараз! Прикрашають, ясна річ. Бо у 80-х і не було геть нічого. Вже стрімко йшов по СРСР семимільним кроком злий дідько «Дефіцит».

Читати далі… »

Про 7 чудес світу усі чули? Та усі, не прикидайтеся.
А тепер є ще і 7 чудес України, реалізоване, як відкрите інтернет-голосування за звання самого-самого нашої Батьківщини. Наразі вже заключний етап, де можна вибрати 7 тих чудес з 21-ї позиції. Треба допомогти, що скажете?

Знайшов цікаве опитування про освіту. От дійсно – чи потрібна взагалі обов’язкова середня освіта? Якщо після неї все одно батьки за вступ платять від шести до двядцяти тисяч долярів «вчорну» за вступ до до ВУЗу, то нащо вона потрібна?
Якщо всі її мають формально, то чи означає це поголовну грамотність? Чи потрібно людині самій вирішувати, коли і скільки їй мати знань, як воно і є, де факто? Чи не замилює то очі суспільству, де кожен мріє стати всім, ким завгодно, але не професіоналом у своїй справі? Чи не є обмеженням, коли дитина має жагу знань, скажімо, до хімії, а іде після середньої освіти на «модний» юридичний? Чи суттєво це для періоду старшого покоління, коли зароблений «модний» диплом намертво прив’язує до куцої суспільної думки? Чи добре відносяться до своєї справи «зобов’язані» вчити всіх загалом вчителі?
Я не знаю відповідей на ці питання… Я не можу однозначно на них відповісти. Хоча сам є продуктом саме обов’язкового середньо-оствітнього базису. Тому для мене знахідка цього опитування і його результати на які є на цей момент – приголомшливі.