Журнал Влада Кабасина

Оце написав, та й подумав – а саме як я зможу українцям це пояснити?
Я люблю свою країну. Незважаючи на дуже примітивні обставини, що викликають у громади дитячі такі почуття, нібито в них іграшку забрали. Але де іграшка? І у гонитві за цяцьками дійсно відокремлюється образ мислючої людини.
Відомо, що в Україні, як і у москалів зосталися пережитки імперського мислення. Відносини – «пан» та «кріпак». Коли ціна за будь що видрізняється від того продавець ти, чи покупець. Чи зостається у собівартості заради якості, чи навпаки – її розповсюджують нібито для того, щоб у одних викликати заздрість, а у інших – тугу.

Такий собі «Ой, лишенько! Скільки грошей я за цей Maibach віддав, хтоб знав… Яке сало? Не тягни руки – сало тепер у двічі дорожче! Ой, лихо, люди добрі, що-ж це у світі коїться?.. Машину вже не можна купити!»
Оце я про розподілення на внутрішній та іноземний трафік у Інтернеті. Відомо, що багацько провайдерів, нібито нічого не відбувається, мають хамство виставляти різні гроші за користування серверами «у» або «за» кордонами держави. І я наголошую – це їхні внутрішні питання. І це наша відсталість, бо ніяким чином не повинні турбувати ані сервера, ані канали зв’язку, ані гонорари спеців, що працюють у цій індустрії. Це як продавати пиво без вартості пляшки. Як купувати окремо взуття, а окремо – шнурки до нього.
Інформація або є у повному обсязі, або її нема взагалі.
І я не поважаю нікого, хто не відкинув вже ці цяцьки хрено-маркетологів – «О! То закордонний трафік. Ні. Я туди не піду!»
Від таких людей я стараюся відмовитись. Тільки як є така змога. То люди, для яких будь-яке надбання – то цяцьки. Буси за золото, подачка за працю,
Мені здається, що якби австрійці, французи або американці перевіряли по IP куди їм запропоновано піти за досвідом чи знанням то вони залишилися-би десь… Десь у стародавньому світі поза зоною уваги.
Подумайте, люди, в нас нема жодної соціальної мережі, в нас нема жодного сервісу для того, щоб обмінюватись знаннями. Ми скуті і нам від того не жарко і не холодно.
Тому ми нічого и не варті.
Чого варта людина, що ніколи не мала змоги читати сонетів Шекспіра і взагалі чути його ім’я? Але задешево бачить і насолоджується творчістю Поплавського, наприклад. Нічого така людина не варта.

"Система акваріуму"    | Без цензу. Економічна версія.    | "Дрібничка, але подружкам не приємно".    | Питання етики.    | Добрий друг.    | Тяга к прекрасному    | L'engrenage    |

Цей запис зроблено у 15 липня 2007 о 10:41 та розміщено у Думки. Опублікував Влад Кабасін Ви можете читати усі коментарі за допомогою RSS 2.0 бюлетня. Ви можете залишити свій коментар, або скористатися зворотнім посиланням (trackback) з вашого сайту.