Журнал Влада Кабасина

Художник обязан не только знать, на какой точке стоит теперь развитие, но иметь мнение по всем вопросам, волнующим лучших представителей общества, мнения, идущие дальше, глубже тех, что господствуют в данный момент, да, в добавок, иметь определённые симпатии и антипатии к разным категориям жизненых явлений”.
© Іван Крамськой, російський художник (1837—1887)¹

Цю тезу я побачив у блозі одного досить гарного сучасного художника з Росії Данила Кузьмічова. Шось шукав у Гуглі, як то досить часто трапляється і потрапив, завдяки його ілюстрації на такий кумедний пост, де він трохи волосся все не повисмикував з голови якоїсь жіночки у коментарях. А вона – у нього трохи члена не відкусила за те.² За бійкою завжди цікаво спостерігати, а тим цікавіше, коли та бійка виникає після слів – «Давайте жити мирно». Отут і починається…
То він забува, якого кольору наш прапор,³ то вона відстоює УПА і називає Велику Вітчизняну просто Другою Світовою,⁴, то він увесь час показує, що своєї мови не знає…⁵
І крапку поставив якийсь поляк. Як завжди. Він на англійській сказав, що не згоден з самим контекстом «мірової проповіді». Коротко, як і повинно бути: «I do not agree.»
От як з тим бути, коли з одного боку Крамськой і його теза, і на тому-ж самому місці – бійка по національному питанню? Гадаю треба бути так – ніяк. Не цілеспрямована і заплутана людина, котра розкидається розумними висловами співвітчизників не заслуговує на повагу ні в якому разі, навіть дивлячись на талант. Але показове. Росіяни все ніяк не пожуть погодитись, що втрачають підконтрольні території. Усі. Навіть художники. Не поважають власність на долю.

1. Корисно прочитати біографію (↩)
2. Шо члена – то я так зрозумів, бо вона якогось свого подарунка захотіла забрати, а він сказав, що не віддасть, бо то пам’ятна річ. Коли чоловік таке каже жіночці – то вже досить нечемно. І коли не хоче віддавати – то жалкує десь там, що то не його жінка. Інтимний такий підтекст. (↩)
3. Потім виправляє помилку, але цей факт вже не важливий – він її вже зробив. Не захотів перевірити. Але мав добрі наміри. (↩)
4. І тут я з нею згоден. Бо цікаве діло, коли война вже іде – ходити парадом по Бресту з іноземними військами, тому що Польщу поділили, а потім, через кілька тижнів – мобілізувати все, що можна, аби побити тих, з ким отак «гуляв». А война вже йде. Два рочки йде. (↩)
5. Дуже неприємна річ. Не можна зовсім нічого казати, коли мови не знаєш. Своєї. Треба мовчати. Бо інакше кожен, як то кажуть у нього на Батьківщині – «заткне за пояс». (↩)

ВР.    | Sticky Windows    | Немає слів.    | Данило Кузьмічьов як він є.    | Як воно здалеку.    | Втомився.    | Без коментарів.    |

Цей запис зроблено у 15 квітня 2007 о 2:32 та розміщено у Думки, Політика та економіка. Опублікував Влад Кабасін Ви можете читати усі коментарі за допомогою RSS 2.0 бюлетня. Ви можете залишити свій коментар, або скористатися зворотнім посиланням (trackback) з вашого сайту.