Журнал Влада Кабасіна

Шось воно не дуже лаятися з друзями через якесь лайно.
Сьогодні я хочу поговорити про Олександра Мороза. Чи хочу? Мушу.
Візьмемо дати.
18 вересня 2000 року Георгій Ґонґадзе не повертається додому. Майже з того самого дня у Києві починається масштабна рекламна якція “Знайти Ґонґадзе”. У ній задіяна дуже дорога метрополітенівська реклама, реклама на сітілайтах, та розповсюджена тоді “сарафанна” – постери на стовпах та заборах.
Тут потрібно згадати і силу силенну “добродіїв” від влади – Марчука, Суркіса, Волкова та таке інше. Але чому Мороз?
28 листопада 2000 року вже малозначущий в українській політиці Олександр Мороз звинувачує з своєї депутатської трибуни діючого президента у замовленні тоді маловідомого журналіста Георгія Ґонґадзе. Створене Ґонґадзе 17 квітня 2000 року інтернет-видання “Українська Правда” ніяким чином не могло зашкодити президентові. В Україні інтернет ще не був такий значущий, за кордоном мало хто цікавився часткою Росії з якимось там амбіціями.
А через рік вже за списками СПУ кар’єра Олексанра Мороза почала стрімко набертати обертів. Значущі заяви проти Кучми, постійна участь у президентських перегонах з таким малим електоратом, але з великими коштами. Потім Майдан 2004, коли саме прихильники Мороза зіграли свою роль у вирішенні питання чи бути гарантом конституціі колись підсудному, пагано освіченому чоловіку, чи колишньому банкіру. І коли відійшли в минуле саме ті “великі” люди – Марчук, Суркіс, Волков, який вже майже ідіот, Литвин, що трохи не наклав руки на себе, коли не попав до ВР…
ця-ж сама людина, я маю на увазі Мороза, змінила політику знову.
Якщо припустити той факт, що тепер Олексанр Мороз не може розраховувать ні на чию підтримку, то чому так вийшло? Людських якостей не торкаюсь, але може тому, що у ньому забагато невідомо неприємного – отого “ментального” як кажуть – “моя хата з краю”, “згорів сарай – гори й садиба” та “найкраще – це побачити сусіда у труні за 1300“?

Чому це все досі привертає увагу? Що не можна просто працювати? Нащо нам той “совок”? Нащо та гидота, що кожного дня ллється нам у мізки?
Що змушує молодняк купувати новинки “нашєй” музики на збірці московської попси із чергової порції співаючих трусів? Чому всі, хто під червоними знаменами простили німців, а не простили УПА? Чому на червоні прапори мають монополію Мороз і Симоненко з Вітренко? Скільки ще слухати від українських(?!) депутатів повчання як мають правильно жити естонці? Чому у підтримку “своїх” бритоголова пацанва у спортивних штанах спокійно лузгає насіння під завивання радянських “пєсєн о главном” і їх не верне? Чому в козацькому селі на Полтавщині у травні 2007-го селяни самі собі встановлюють нового Лєніна? Чому на Артеку комуністи руйнують знак ЮНЕСКО? Чому в Криму б’ють Студентське братство за захист захоплених маяків, державні прапори топчуть і закликають не їсти таллінські шпроти? Чому вони-ж віддають все, що мають за це у вигляді дач, землі? Чому персонам нон-грата надають національний телеефір для чергової порції зневаги до всього народу? Чому мені в кінотеатрі продають квиток і навздогін вибачаються: “Ізвінітє, но фільм на украінском”? Скільки ще ФМ-ки будуть талдичити “Што всьо лучшеє вазвращаєтся”? Чому люди і далі не хочуть знати, як соціалізм СРСР багато років озброював і навчав націонал-соціалістичний режим Гітлера і годував його хлібом, коли вдома діти пухли? Чому діти тих, кого вбивали голодом і тюрмами, люблять і шанують усе те, що любили кати їх батьків? Чому роблять євроремонти і тікають на заробітки в Європу, але з гордістю розкажуть на пиві, як корєш звалив в Маскву і добре “запакувався”?
На жодне з цих питань нема відповіді. Бо вони дурні. На кожне з цих питань є відповідь. І у кожного. Але у кожного – своя. І замість того, щоб ставити їх, як дурну проблему, потрібно вирішити лише одну:
БУТИ ПОСЛІДОВНОЮ ЛЮДИНОЮ.
Це так легко. І так важко, я так бачу, бо перевертень Мороз зараз сидить на Банковій, і НЕ ВИРІШУЄ МОЄЇ ДОЛІ.
Він вирішує тільки свою. Совок.

Рух.    | Коаліція.    | Не сиди допізна.    | Adventa Lowe.    | Memento more.    | Око підсвідомості.    | "Отєчєствєний інтєлєктуальний капітал должєн..."    |

Цей запис зроблено у 27 Травень 2007 о 2:14 та розміщено у Думки, Політика та економіка. Опублікував Влад Кабасін Ви можете читати усі коментарі за допомогою RSS 2.0 бюлетня. Ви можете залишити свій коментар, або скористатися зворотнім посиланням (trackback) з вашого сайту.